Комбат "Правого сектора": Київ на 9 травня готують до контрольованого хаосБійці 13-го запасного батальйону Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор" вже зараз починають готуватися до відзначення Дня Перемоги у столиці.
Про те, чого очікувати киянам на 9 травня, як "Правий сектор" координує свою роботу із правоохоронцями та навіщо ДУК потрібні запасні батальйони, сайту "24" розказав командир 13-го запасного батальйону друг "Хорват".
Як ти опинився у "Правому секторі"?
Все почалося з ВО "Тризуб імені Степана Бандери" у Коломиї. Друг привів мене в організацію. Ми створили таку маленьку ячейку, до року ми вже мали 30 чоловік. Я керував великими здоровими дядьками, які хотіли робити українську національну революцію, тільки ніхто не знав як.
І до чого дійшли?
До того, що приїхав провідник організації "Тризуб імені Степана Бандери" Дмитро Ярош. Це був 2009 рік. Він сказав: "Вам не обіцяю ні слави, ні зарплати. Обіцяю великі проблеми з сім’ями, проблеми з навчанням і роботою, з особистим життям, хороших побратимів і пишні похорони. Слава Україні!". Ми відповіли: "Героям слава!".
Перспектива сподобалася?
Так. У мене сім’я специфічна. Всі родичі по батьковій лінії воювали у визвольних рухах. Починаючи від Володимира Великого, який пішов походом на Карпати, тоді до нього пристали білі хорвати – то мої предки, закінчуючи всіма козаками та гайдамаками.
Як ти опинився у ДУКу?
До ДУКу півроку був цікавий період – я створював у Києві силові блоки по районах після Майдану. Для того, щоб забезпечувати нормальну роботу наших політичної та громадської структур, для того, щоб ми могли адекватно відповідати на всі дії влади, злочинців, того режиму, який ще думав і дума брати реванш.
В один момент керівник силового блоку "ПС" і головний командир ВО "Тризуб" "Летун" дав наказ "Збирай свою групу і їдь на Схід". Ми зібралися і поїхали. Спочатку у Дніпропетровськ. Я зайшов в кабінет до провідника Дмитра Яроша, він показав мені на карті нашу дальню базу, сказав, що я буду там комбатом. Я казав, що не буду, бо не маю військового досвіду. Він відповів, що то нічого.
Як здобувся військовий досвід?
Перший військовий досвід здобувався не скажу, що в боях. Ми базу побудували своїми руками. Нам дуже допомагали друзі з Грузії, з Чечні, з Хорватії, які пройшли вже схожі війни, мали певний досвід, як себе вести у добровольчих підрозділах. Нажаль, вони знали і як закінчують свою долю добровольчі підрозділи.
Як?
Вони нам розказували дуже багато про те, як закінчувалися війни у них. Коли після того їм руки у двері зажимали, коли вимагали здати зброю. Ми думали, що то все казки і байки, що то все – умовно кажучи, що у нас все буде інакше. Ми створимо нову альтернативну армію нового зразка, бажано швейцарського. Щоб ми могли хоч іноді бачити своїх рідних. Тому що доброволець – то не є робота. То – діагноз.
"Інакше" – не вийшло?
Вийшло так як з тими підрозділами, іноземними. Але ми вийшли трошки сильнішими. Ми в "Тризубі", в УНСО, у "Патріоті України", ще до цих подій на Майдані, до війни, навчилися надавати романтики боротьбі. Ідеалізувати керівників. Думаю, на тому прикладі ми і встояли. Нас не розпустили, ми не розбіглися, ми п’яні не грабуємо магазини, не стріляємо в дітей, не відбираємо ні в кого останній хліб. Ми тримаємося разом, створили чітку структуру і працюємо далі.
Ти доволі засекречена особа. Інформації про тебе відомо мало і вона вся дуже різна. Чому так?
Я ніколи не любив бути на виду. Я завжди любив організовувати роботу. Посада теперішня – керівник запасного батальйону – вона мене змушує бути публічним. Мені це дуже не подобається. Це – для мене найбільший удар. У мене постійно в голові думки про те, як має працювати весь той механізм, а так я замість того, щоб робити роботу мушу про неї розказувати.
Я розумію, що зараз час інформаційної війни і такий аспект – він потрібний. Але я краще віддам цю роботу другим людям.
Це раз. Ну а по-друге – ну ми ж не граємося в пісочниці. Ми робимо серйозну цікаву роботу. І я вважаю, що чим менше загалу про мене буде знати – тим більше я зроблю. Якось так.
"У Києві ми можемо мобілізувати декілька сотень людей за 3-4 години"
В чому полягає діяльність запасного батальйону?
Основні завдання – зібрати всіх в один кулак. Є багато правосєків, які належать до громадської організації. Багато людей, які належать до політичної партії "Правий сектор".
То є різні речі?
Різні, але інколи буває так, що вони всі переплітаються в одних особах. "На манєже одні і тє же".
Є багато ветеранів, які вертаються з передової. Ними ніхто не опікується, вони приходять додому і не знають, що дальше робити. Тому що все життя, яке було до війни – фактично обірване. Це я знаю по собі. Це не тільки емоційний стан. Це ставлення рідних, ставлення суспільства. Вони втрачають своє місце в соціумі. Навіть з мого прикладу – я втратив навчання, роботу, певний соціальний прошарок. От я приїжджаю туди, де жив раніше – мене ніхто не впізнає, мене забули. Так само – у хлопців.
Для того, щоб ми не перетворювалися на інші підрозділи – я не хочу нікого ображати, тому що дуже поважаю хлопців з інших добровольчих батальйонів – але ми тут перші. Ми перші в структуризації добровольчого руху.
Яким чином він структурований?
Ми створили у кожній області запасний батальйон, для того, щоб здійснювати чіткий контроль. Для того, щоб дати змогу воювати тим, хто хоче воювати. Щоб робити систематичну нормальну ротацію. Щоб забезпечувати хлопців в тилу всім необхідним. От вони вертаються – завдання начальника штабу запасного батальйону забезпечити їм основні мінімальні умови: проживання, харчування, інколи – навіть фінансування на певні особисті потреби.
За рахунок чого забезпечуєте?
За рахунок волонтерів, громадської роботи, особистих внесків. Дуже багато наших побратимів, які не воюють з тих чи інших причин, а займаються громадською роботою, вони нам допомагають. Є наші побратими, які мають свій бізнес і нам багато допомагають різним. Левова частка – десь 70% – це є волонтери.
Щодо бійців, які приїжджають на ротацію. Якщо є потреба у медичній допомозі – поранення, ампутації, реабілітація – це теж робота запасного батальйону?
Звісно. У нас є люди, які відповідають за всі напрями роботи. Вони по своїх знайомствах та спеціалізаціях направляють хлопців до лікарів, на різні обстеження.
Яким коштом?
Коштом волонтерів. Але для цього особливих коштів не потрібно. Коли йде війна, державні структури і приватні лікарні розуміють, що вони мусять допомагати. Тому що якщо вони не будуть цього робити – через кілька місяців їм взагалі не буде чим займатися, бо тут будуть російські "Гради". Тому в такому постійному компромісі ми робимо свою роботу.
Допомога сім’ям загиблих – це теж до вас?
Так, звісно. Ми самі залучаємо діаспору, волонтерів створюємо фонди загиблих побратимів і підтримаємо їхні сім’ї. Вони для нас стають як наші родини. Ми всі – як велика сім’я. То нам дає сили триматися разом та робити свою роботу попри весь тиск, який зараз іде на нас.
Проблемний момент в тому, що люди розуміють – все для армії, все для фронту, все на передок. І треба все віддавати. Запасні батальйони набагато бідніші від бойових. У нас є три бойові батальйони і десь вже 15 запасних. І ці 15 всі працюють на бойові батальйони. При тому, що самі доїдають хліб без масла в дуже поганих умовах. Відповідно, ми вирішили це змінювати, для того, щоб ми мали тут базу, на яку можна опертися.
Ми розуміємо, що ми добровольці. Ми розуміємо, що може прийти час, коли нам будуть пробувати заважати, забороняти боротися за українську самостійну соборну державу. Наприклад, хлопці на передку зараз ізольовані від зони контакту з ворогом. От що їм робити? Вони хочуть повернутися у відпустку додому.
Як це відбувається?
Людина приходить зі свого батальйону і звітує: "Друже комбат такого-то запасного батальйону. Я боєць такого-то батальйону прибув на розташування до вас з документами і стаю на ваш баланс". Ми людину приймаємо, до її ротації вона числиться на балансі нашого запасного батальйону. Це своєрідна швейцарська армія. Плюс тут уже важлива структуризація – кожен має розуміти, кому він підпорядковується.
Наприклад, візьмемо Київ. Хлопці сидять, відпочивають вдома, але якщо є якась небезпека сепаратизму, або, наприклад, небезпека нападу Росії з боку Чернігова, ми можемо мобілізувати декілька сотень людей за 3-4 години.
Тобто, запасні батальйони мають ще й оборонну функцію?
Звичайно. Якщо брати середньостатистичні запасні батальйони у Західній та Центральній Україні, то це просто оборонна функція. В Києві ситуація взагалі дуже цікава. Тут потрібно створювати ще оперативні групи.
Для чого?
Місто постійно живе, постійно рухається, відбуваються якісь процеси. Київ першим реагує на зміни в кримінальному середовищі, в обігу зброї, в питаннях насилля правоохоронців.
"Середня ланка правоохоронців нас боїться"
Можеш навести якісь конкретні приклади реакції запасного батальйону в Києві на певні зміни в суспільстві?
Ну, наприклад, на гарячу лінію нашого запасного батальйону приходить повідомлення, що за певною адресою відбувається рейдерський захват квартири якимись людьми у формі. У таких випадках часто буває так, що, нажаль, міліція не реагує – вони просто бояться. Виїжджає наша група зовнішнього спостереження, доповідає мені або керівнику району про ситуацію на об’єкті. На місце виїжджає наступна група. Якщо ми розуміємо, що можемо спрацювати у цій ситуації, то, попередньо навівши контакт з СБУ і міліціонерами, - я даю добро, група працює. Потім приїжджають міліціонери, яким ми віддаємо порушників. Останнім часом чомусь часто буває так, що наша група приїздить раніше за співробітників МВС або СБУ.
Часто бувають такі виїзди?
Десь один раз на три дні, а буває – і кожен день.
Але це тільки Київ.
В інших містах такого нема?
В Західній Україні – точно нема. На Східній Україні у прифронтових зонах є, бо я коли був на тих теренах – сам часто брав участь у таких операціях. Знаю, що вони відбувалися і відбуваються. Але для того, щоб робити якісно цю роботу, щоб завершувався цей процес так, як він має завершуватися, щоб злочинці були покарані, щоб заводилися нормальні кримінальні справи, щоб нікого потім за нашою корупційною системою не відпускали на волю, ми мусимо не розголошувати ці таємниці у той самий час, коли проводиться операція. Тому створюється ілюзія, що добровольчий батальйон в Києві нічого не роблять.
Є інформація, яку в цілях безпеки нераціонально по дурному викидати в інтернет. Ефективність цієї роботи залежить від несподіваності.
Самі кияни досить неоднозначно сприймають таку діяльність "Правого сектору". Як і сам "Правий сектор"…
Скажу так: суспільство – як маленька дитина. Коли дитині роблять укол – вона плаче. Наша діяльність – це вакцина. Ми, свого роду, санітари суспільства. Доки ми будемо працювати в такому режимі, ходити по лезу легалізації/нелегалізації – я не знаю. Але точно знаю, що ми робимо правильно. Ми не змушуємо людей до співпраці з нами, ми нікому не нав’язуємо свою допомогу. Ми працюємо тільки там, де вже вкрай біда і люди розуміють, що вони ні від кого, окрім нас, не отримають допомоги. Ми вже можемо вишукувати цілий Майдан людей, які скажуть: "Хлопці, дякуємо вам!".
Постійно йде співпраця з МВС. Як би у нас не розбігалися думки та погляди на ситуацію, на життя, на діяльність – ми мусимо з ними співпрацювати, щоб робота була ефективною, щоб вони нам не перешкоджали.
У МВС вас як сприймають?
По-різному. Середня ланка нас боїться. Місцева керівна ланка поважає, але старається, щоб ми менше робили свою роботу. Міністерська ланка нам ставить палки в колеса, і до нас дуже неоднорідне ставлення.
Тобто діяльності батальйонів ПС намагаються перешкоджати не лише на передовій, а і у тилу?
Постійно.
Приклади?
Приклади елементарні. Коли ми, наприклад, виїжджаємо на виїзд, попередньо домовившись про спільну роботу із МВС, і віддаємо міліціонерам порушників – після операції у половині випадків на нас можуть бути заведені кримінальні справи. Таким чином, на другий раз хлопці вже не мають такого запалу та бажання працювати.
Як розрулюєте питання з кримінальними справами?
На особистих зв’язках.
Справи закриваються, чи зникають, чи що?
В цій системі нічого не зникає і нічого не закривається. Я вважаю, що це правильно. Українська національна революція ще не завершена. Якщо і буде ті справи хтось закривати – то тільки ми.
"Готуємось до того, що на 9 травня буде весело і роботи буде багато"
Акція з газетою "Вести" – то було в рамках роботи запасного батальйону?
Так.
Це була поодинока акція чи вони будуть продовжуватися?
Побачимо. Все залежить від актуальності.
От зараз в центрі Києва кілька тисяч шахтарів, які невідомо що вимагають. Маю оперативну інформацію скільки їх, скільки їм платять, до якого числа і що вони мають робити.
Скільки, до якого і що?
200 гривень, чотири дні, основні адмінбудівлі – КМУ, Верховна Рада, Адміністрація Президента. І це тільки початок.
Якщо це тільки початок – то що буде далі?
Я вважаю, що вони готуються до 9 травня і підготовлюють киян до масових безладів. Я б назвав те, до чого вони готуються – контрольованим хаосом. Який контролюється ворогами Української держави.
Чого у "Правому секторі" очікують на 9 травня?
Очікують на все що завгодно. На те зло, яке ми не можемо відвернути. Якщо ми правильно спрацюємо разом із МВС, СБУ з нашими різними громадськими структурами по обміну інформації, по оперативній роботі, по громадській безпеці – все буде добре. Якщо ми пропустимо якийсь момент, то, думаю, будуть спроби розхитати і без того напружену ситуацію в Києві.
Для мене зараз важливий Київ. Знаю, що зараз і в Харкові, і в Запоріжжі дуже напружена обстановка, особливо після теракту. Повторюсь, якщо ми зараз спрацюємо так, як ми працювали того року – проблем не буде. Але ми готуємось до того, що буде весело і роботи буде багато.
Як відбувається співпраця із правоохоронцями?
Ми залучаємося, радимося з ними, яку функцію нам краще виконати, зважаючи на наші сили. Зрозуміло, що ми не можемо перекрити ціле місто і прозондувати всю інформаційну павутину в Києві і вирахувати, де сидять терористи чи люди, які проплачують певні акції.
Що ви можете?
Чітко виконувати певну функцію цілого механізму.
Ти от зараз спростовуєш одне з ключових повідомлень російських ЗМІ, про те, що "Правий сектор" – бандитське угруповання, яке знаходиться поза законом. З твоїх же слів виходить, що ви спокійно свою роботу в рамках співпраці з тими ж правоохоронцями…
Співпрацю з МВС, СБУ та іншими силовими структурами я б назвав партнерськими відносинами, для того, щоб в українському суспільстві був спокій і порядок. За це ми боремося і на Сході, і тут.
Ми розуміємо, що МВС до нас ставиться неоднозначно, що інколи – це наші вороги. За Сашка Білого ще ніхто не відповів. Вони це теж розуміють Ми не друзі, не побратими. Але на партнерських засадах ми працюємо, щоб тут не почалося того, що почалося на Сході рік тому. З СБУ, наприклад, у нас чудовий контакт.
На всіх рівнях?
Майже.
Джерело :
http://24tv.ua/news/showNews.do…
Форум 
Календар
