"Порошенко не розуміє досі, в якій країні живе, не розуміє реалій. Я ніяк не форсую події, зі свого боку. А вони чомусь розгойдують ситуацію. Наші політикани, які стали державними мужами, волею обставин, волею народу, ціною крові, пролитої на Майдані та в цій війні, занадто залежні від думки з-за кордону. Путіна, Меркель, Олланда. Їм дають алгоритм поведінки, вони будуть йому слідувати. Навіть якщо це буде на шкоду національним інтересам, навіть через святе, кров хлопців, які загинули."
ПРОВІДНИК: ВЛАДА БОЇТЬСЯ “ПРАВОГО СЕКТОРА” БІЛЬШЕ, НІЖ СЕПАРАТИСТІВ
Лікарня Мечникова – одна з найкращих в Дніпропетровській області. Під час найгарячіших моментів війни на сході України поранених безперервним потоком направляли саме сюди. Деякі знаходяться тут і зараз. І тут же після чергової операції досі перебуває Дмитро Ярош, лідер «Правого сектора» і народний депутат.
Вхід в його палату серйозно охороняється бійцями. Не важливо, хто прийшов, сумку про всяк випадок просять залишити за дверима, а також, надіти халат і бахіли. Сам Дмитро Ярош відразу ж запрошує в палату, але покірно чекає, поки прохання солдат буде виконана. «Це моя дружина, Олечка». Дружина весь час перебуває в палаті. На всю стіну над ліжком лідера «Правого сектора» розтягнутий червоно-чорний прапор, всюди висять малюнки дітей зі зворушливими написами. «Надсилають весь час щось. Якось прокидаюся після першої операції, дивлюся, а перед ліжком стоїть вишита величезна картина хрестиком, Тарас Бульба з Остапом. Такі колоритні! І так красиво вишито, відтінками. Якась жінка вишила, через хлопців передала. Додому відправив, на стіну повішу. За цей рік стільки надарували, музей можна відкривати». На вікні акуратною стопкою лежать документи, запити.
Рука Дмитра в пов’язці, що прикріплена до плеча. На ноутбуці він показує знімок травми після поранення. Крупний осколок вилетів наскрізь, вирвав половину руки буквально, разом з кісткою, зачепив артерію. Дивитися важко. Неможливо повірити, що після такого руку врятували, мало того, вона функціональна. «Коли приїхали ізраїльські лікарі, від наших тут були в захваті. Дуже високо оцінили». Дмитро з гордістю демонструє, що може дістати рукою до голови, до обличчя, ворушити пальцями. Сам – дуже бадьорий і радий гостям. Наша бесіда відбулася в той самий день, коли вийшов наказ покинути зону бойових дій «Правому сектору», а в Дніпропетровську представили нового голову адміністрації. Провідник «Правого сектора» поділився з нами як він бачить ситуацію, що склалася, а також, розповів про стосунки з владою, майбутньому волонтерських батальйонів та багато іншого.
ПРО НАКАЗ ПОКИНУТИ ЗОНУ БОЙОВИХ ДІЙ
- Ну от бачу, зараз почали «давати задню» (про коментарі властей щодо відведення військ ПС). «”Правий сектор” з “АТО” ніхто не виселяє. Їм запропонували вступити в ЗСУ або Нацгвардію. Вони поки в роздумах. Генштаб». Так ніхто не робить. У мене домовленість. Я встаю, приїжджаю і ми розмовляємо. Тим більше, є предмет обговорення – радник на громадських засадах. З конкретними функціональними напрямами, серед яких – кураторство добровольчого руху і військово-патріотичне виховання. Для ДУКа є простір для маневру.
Я готував законопроекти про соціальний захист добровольців, але так розумію, Порошенко дав команду «не пускати». На мій погляд, Порошенко не розуміє досі, в якій країні живе, не розуміє реалій. Я ніяк не форсую події, зі свого боку. А вони чомусь розгойдують ситуацію. Наші політикани, які стали державними мужами, волею обставин, волею народу, ціною крові, пролитої на Майдані та в цій війні, занадто залежні від думки з-за кордону. Путіна, Меркель, Олланда. Їм дають алгоритм поведінки, вони будуть йому слідувати. Навіть якщо це буде на шкоду національним інтересам, навіть через святе, кров хлопців, які загинули. Ось звідти це все і «вистрілює». Я це зрозумів ще по аеропорту. Мене довго просили, щоб я вивів ПС звідти. Там якраз інтенсивність бою спала, в то «перемир’я», яке було досить ефемерним. В кінці листопада я відвів бійців. Часто було таке, що мої зупиняли армійців, які тікали, пересмикувало затвори і просто-напросто не давали здати аеропорт. По два рази нам віддавали розпорядження відійти від аеропорту.
Ми тільки вийшли – старий термінал здали. Стало зрозуміло, що і новий термінал на черзі – питання часу, буде чи захоплений або зданий.
Хоча ми пропонували дуже багато варіантів. Винести вогневі позиції за його територію. Підірвати злітну смугу поперек, прокопати траншею, це 600 метрів від медіавишкі, яку ми тримали. Ми туди зайшли першими і потім завели досвідчених армійців. Водяне зачистили, висоту взяли над ним, над аеродромом. Тобто, ми планували взяти повністю, і при нормальному управлінні та операціях не було б жодних проблем з утриманням цього рубежу. Ми навіть пропонували їм побудувати новий термінал!
Вони на нас подивилися, як на… А це дуже просто. Треба морські контейнери; зариваються в землю, наповнюються грунтом, їх навіть з танку не проб’єш, це можна зробити за один день. Абсолютно ні на що не йдуть. Зараз в Широкино рота варто, теж скандал почався. Мені вже повідомили, що є наказ про відведення військ «Правого сектора» з Пісок і Широкино, і взагалі, ми ж представлені по всьому фронту, і медичні бригади у мене працюють, і Госпітальєрський (медичний підрозділ – прим.), і бойові підрозділи… Це багатьом не подобається. Армійцям в тому числі.
ПРО ВІДНОСИНИ З АРМІЙЦЯМИ
Коли ведеться вогонь по нашим, вони, як правило, не сидять і ведуть вогонь у відповідь. Переважно, ми в хороших відносинах з тими бригадами, з якими воювали. Але ось перед пораненням, коли я був на Луганщині, перед Щастям, відвозив госпітальєрів, нас приймали не дуже… Але там і війна інакше, ніж на Донеччині. Блокпости близько один до одного. Вони навіть ходять у гості один до одного (сміється). Як в Афгані колись було, коли польові командири між собою домовлялися, мирно існували. Поки не стався випадок, коли нацгвардійці на джипах не влетіли на блокпост на той бік, не зупиняючись (були нетверезі), ті їх розстріляли. З нашого боку почали підтягувати БТРи, щоб їх витягнути, з того боку почали підтягувати важку зброю, і ось так воно починається.
А до того співіснували мирно. А на Донеччині все набагато безкомпромісніше. Читав недавно якийсь їхній (противника – прим.) сайт, пишуть, «30 мобільних груп “Правого сектора” з важким озброєнням кочують по фронту» і дракони їхні (сміється). У мене в одному з батальйонів хіба 20-міліметровий міномет з усього важкого озброєння. І то… Відстрілюємось їм.
ПРО ЗАКОНОПРОЕКТИ, ПЛАНИ ТА СТОСУНКИ З ВЛАДОЮ
Хочу запропонувати в деяких законопроектах, щоб комплектація збройних сил йшла за трьома напрямками: призовники, контрактники і добровольці. ДУК вивести, як добровольчий резерв, зі своєю сферою відповідальності. Один із законопроектів я вже зареєстрував. Помічники передали. Звичайно, знадобляться зміни в інших законодавчих актах.
Це буде природний зв’язок збройних сил і добровольців. Ми-то ніколи ним не були підпорядковані. Ми спочатку встановили нормальні стосунки з головним командуванням. Просто ті пропозиції, які ми отримували, ще навесні… Спочатку, наприклад, домовилися в адміністрації президента, з Пашинським, що працюємо в підпорядкуванні головного управління розвідки. А в міністерстві оборони, вони нам: «Територіальна оборона» в чортзна якій області. Зачекайте, але ж ми говорили про інше?! «Ні, ну ми потім змінимо…» Е, ні, хлопці, кажу, я знаю ваше міністерство оборони, цю бюрократію, знайдете будь-які причини, щоб ми не воювали. Змушені були відмовитися. А потім таких пропозицій було багато. То в складі однієї бригади, то іншої. Всі, хто хотів піти, пішов у «Айдар», в «Азов», у ЗСУ, ми ж не тримаємо нікого. Але є люди, які не вірять військовому командуванню, і мають причини не вірити. Після Іловайська, Дебальцева.
Зараз ось говорю з бійцями, вони запитують, «ви кому нас віддаєте на розтерзання?» Якби вони (влада – прим.) активно управляли, були б модернізовані нормальні збройні сили, з нормальним ставленням до особового складу, не треба було б ні ДУК , ні всього іншого. А те, що я бачу, не у всіх, але в багатьох частинах – роботи з особовим складом взагалі не ведеться ніякої. Немає такого, щоб прийшов замполіт, розповів політичну ситуацію, пояснив мотивацію, чому ви тут знаходитеся, для чого штурмувати або захищати об’єкт, такого немає. Це радянські зразки управління – вони не працюють. А у нас все будується за натовськими стандартами. Відсутність бюрократії дає повну мобільність. Ми не ідеальні, звичайно, але набагато ефективніше, ніж сьогоднішня регулярна армія. Якщо б ще мали достатню кількість озброєння, думаю, і за чисельністю переважили би незабаром збройні сили (сміється). Знаю багатьох, серед комбатів і бійців ЗСУ, які відразу б перейшли, якби нам дали озброєння.
Одного вони (влада – прим.) не можуть зрозуміти – думають, що я з ними конкурують за владу. Та не потрібно воно мені взагалі! (цензурували). Потрібно було б мені у владу – давно б зайнявся цим. Мені війну виграти і няньчити онуків – більше нічого не треба. Все.
(Дружина Оля: «А я?! ..» – Д.Я .: «Ні, ну і ти, звичайно ж, сонце! Один одного будемо няньчити»)
У законопроекти, що я вносив, внесли правки, на минулій сесії в четвер мали голосувати, так і не голосували, і взагалі, незрозуміло, чи проголосують, після всіх цих висловлювань про «цинічних бандер» і «любителів постріляти» (прим. – про вбитого співробітника СБУ)… Я знаю, що він (Порошенко – прим.) нас боїться. На дух не переносить. Я йому в очі все говорив. Коли був Іловайськ і перші домовленості. Бій іде, а мені доповідають – «мінські домовленості підписані». Набрав його помічника, передай, кажу, що це ідіотизм повний. І здача національних інтересів. І ще передав, що ми Януковича зняли, так і його зняти можемо. Образився сильно.
Я можу все зрозуміти, дипломатичне маневрування, відтягування часу, створення збройних сил. Але що мене вбило – перемир’я у вересні. Дебальцеве. Був, наприклад, момент, коли в Горлівці залишилося до роти сепаратистів, ми могли увійти туди. Дебальцевського наступу на нас могло не бути. І що? Ніяких команд. Втрачали шанс – ті нарощували сили. А нам відмовляли у запитах на озброєння. Але вони (влада – прим.) бояться ПС більше, ніж терористів, очевидно.
10 КРОКІВ, ЯК ЗРОБИТИ НОРМАЛЬНУ АРМІЮ
10 кроків – мало. Я б пішов шляхом «будівництво з нуля».
Генштаб ліквідується як головний орган управління на тиждень. Нічого на фронті це не поміняє все одно. Але весь генералітет, який є, треба повністю усунути.
Потім, і те, дуже обережно, по одному радниками, можна їх зарахувати, з окремих питань. Майже у всіх частинах є полковники, офіцери потрібного рівня. Один-два таких офіцера можуть дати фору будь-якому генералу. У мене комбати дадуть фору армійському комбригу.
Далі – переформатування військових частин. Створення декількох професійних бригад. На фронті воюють до 50 000 бійців-офіцерів, приблизно. Армія 250 тис. Доганяє. Враховуючи ротації, можемо зменшувати кількість призовників, кількість компенсувати якістю, створювати матеріальну мотивацію. Хороша ідея – створити елітарний підрозділ, штурмову професійну бригаду, з високим рівнем зарплати, вона була б прикладом для інших частин.
На певному етапі, чув, американці були готові тренувати таку бригаду за свій рахунок. Все, що було необхідно – подати заявки на озброєння. Міністерство оборони цього не зробило і не пішло на створення такого підрозділу. На той момент це було дуже потрібно. Заявку так і не подали. Це відкритий саботаж. За таке взагалі повинні були б розстрілювати, час військовий…
Це швидко можна робити, є кадровий запас обстріляних бійців. А ті, що на дембель йдуть і мотивації немає, вони побудуть тут місяць на «цивілці», їх почне «ковбасити» від непотрібності, від корупції, несправедливості. На фронті завжди загострене відчуття справедливості. Так що вони будуть знову намагатися йти воювати. А це обстріляні люди, знають, що таке війна. На їх базі можна зробити боєздатні частини.
Хто реально зараз готовий міняти армію? Ну, Полторак принаймні готовий на це… Але потрібно діяти. Троцький, коли будував з нуля, на основі червоної гвардії, сформував дуже боєздатну силу за короткий термін. Але це потрібно робити без оглядки кожного разу «а що ж нам скаже закон». Є військова необхідність. Треба на себе брати відповідальність. На війні важливіше ефективність, а не закон, тому, що це життя людей. Треба – чорт з ними, з тендерами – взяли, що потрібно, поїхали.
ПРО ІНОЗЕМНИХ ІНСТРУКТОРІВ
Будь-який досвід треба переймати. Знадобиться. Ми теж наймали інструкторів, звідки тільки не приїжджали. Наша армія не воювала, їхня армія після Іраку, Афгану, і так далі. Коли інструктори бачать, що наші зацікавлені, вони із задоволенням діляться знаннями, це дуже до речі. Вони порівнювали, заїжджали до армійцям. Кажуть, це не муштра, їм не цікаво. Відбути годину занять, все. А у добровольців очі горять, море запитань, звичайно, тренери звичайно в захваті. У мене в одному з батальйонів 4 грузинських інструктора, вони теж пройшли тренінги. Коли вони працюють, вони працюють по схемах. Ідеального забезпечення, організації зв’язку. Коли бачать, як смскою по мобільному керують боєм (сміється), їм складно таке зрозуміти.
ПРО РОБОТУ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ
Он на вікні депутатські запити лежать. Я не дуже прагнув туди, по правді, це хлопці придумали, я не дуже хотів, знав, що не моє.
(В палату входить лікар, голова відділення реанімації. Дмитро з повагою представляє його нам, пропонує йому каву, той погоджується зайти через 10 хвилин. «Олечко, зроби нам, будь ласка, кави» – просить дружину)
ЩО БУДЕ ЗДОБРОВОЛЬЧИМИ БАТАЛЬЙОНАМИ
Легітимізація статусу допоможе врятувати волонтерські структури. Але не може ДУК просто піти в підпорядкування збройних сил, в їхню штабну структуру. Тому, що ми будемо ліквідовані. У мене деякі керівники батальйонів без вищої військової освіти, а деякі взагалі без вищої освіти. Відразу злетять з посад. Але вони ефективніше, ніж ті, у кого по дві вищі. У нас повинна бути своя система звань, ієрархія, і можливість розвиватися. Це повинно бути зафіксовано в законі. Потім, після війни, якщо захочуть, отримають вищу освіту. У нашому статуті написано: ДУК сформований і діє тільки в період війни. Крим повернемо, територіальну цілісність відновимо, тоді і розпускати. Дисципліни у нас більше, ніж у армійців, часто. Але знаходження, наприклад, командира на передовій, лініях оборони або наступу – нормальне явище. Знайдіть таких генералів, які приїдуть туди і керуватимуть бійцями в окопах.
Бійці наші добре забезпечені касками, броніками і так далі. Нас забезпечують волонтерські структури. Якщо ми залежатимемо від тендерів, толку не буде. Ми ніколи не ставили за мету отримати важку техніку, ми легка піхота, максимум – міномети можуть бути. Не відмовимося від танків, звичайно, але це не є мета. Ми пропонуємо зовсім інші схеми ведення бою. Після аеророзвідка на броньованих пікапах або «кугуаром» можуть вийти на «передок» (передову – прим.), За три хвилини відпрацювати мішені і виїхати. Їх артилерія буде накривати позиції, але не буде, кого накривати.
ПРО «ПЕРЕМИР’Я»
Воно відносне, ми ж бачимо, що на багатьох ділянках іде бій. Скільки це триватиме – залежить від Путіна і його рішень. Вони накопичили сили для удару, будуть обманні напрямки бою і будуть основні. 3-4 ударних угруповання у них є. У Донецьку є, можуть піти на Костянтинівку, Слов’янськ, для них це символічно. Другий напрямок – Маріупольський. Третій – станиця Луганська, Щастя, там напрошується черговий «котел». І Волноваха. Вони будуть чекати, поки поля висохнуть, щоб почати наступ. Ми не бачимо їх шахової дошки, може буде і авіація. Однозначних висновків немає.
ПРО ГОТОВНІСТЬ ДО НАСТУПАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ
Армія не буде готова, якщо її не готувати. Зараз, за зміну особового складу, коли одні йдуть на дембель, а на зміну їм приходять необстріляні, що не дуже вдалий час для нашого наступу. Треба, щоб люди «змужніли». Підготувати наші ударні угруповання, щоб не вийшло, як в Дебальцевому. Нас колись переконували, що Росія (регулярні війська) не перейдуть кордон. «Та ви що, ніколи!» Сталося так, як ми і говорили. Кордон перейшли і нас відсунули, ми отримали стратегічну поразку.
ПРО ПОРІВНЯННЯ З 17-М РОКОМ І ПЕТЛЮРОЮ
Ці порівняння недоречні в принципі. У нас хоч якась, але є держава. 23 роки. У Петлюри не було нічого. Ні держави, ні державних інстанцій. Навіть щодо конфлікту Коломойського і Порошенка видно, що не було в нього (Коломойського) претензій на абсолютну владу. Це з’ясування стосунків олігархів, ПС туди не влазить, це їхні особисті справи. Але не було тенденцій створення Дніпропетровської республіки тощо, хоча йому це намагалися приписати.
Поки виходили, вдалося поспілкуватися, просто по-жіночому, трохи з Олею, дружиною Дмитра, дуже спокійна, приємна жінка. «Коли Майдан був, весь час переживала. Коли там стрілянина була, кожні півгодини дзвонила, просто щоб голос почути, і все. Неможливо так весь час, у такому стані бути. Я просто зараз заспокоїлася, і думаю … на все воля Божа. Це наше життя ».
За матеріалом М.Лєбєдєвої, LB
Форум 
Календар
